Пн. Фев 5th, 2024

На территорії України упродовж усіх часів жили та творили представники інших культур, зокрема російської, єврейської, польської, угорської, чеської та ін. До най­яскравіших представників російської поезії, яка виникла й розвивалася в Україні упродовж XX ст., належать М. Ушаков, Л. Вишеславський, Б. Чичибабіи, Л. Кисельов.

Природно, що ці митці у своїх творах активно ви­користовували українську тематику, зокрема присвя­чену історичному бутпо українського народу. Вони глибоко шанували й завжди підтримували його роз­маїту культуру, звичаї, традиції.

Микола Ушаков (1899-1973) народився в Росії.

Його батько був артилерійським офіцером, матір ут­ратив у ранньому дитинстві, яке проходило в маєтку бабусі, у Ярославській губернії. Доля закинула Ми­колу до Києва, де вій вступив до Першої київської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Вищу ос­віту здобув на юридичному факультеті Інституту на­родного господарства. Перші вірші М. Ушакова було надруковано в газеті «Пролетарська правда» в 1923 р. Згодом побачили світ збірки поезій «Весна республики», «ЗО стихов», «Горячий цех», «Календарь», «Восток и Запад», «Мьі будем жить». Більше сорока років М. Ушаков перекладав російською твори укра­їнських письменників — І. Франка, М. Коцюбинського, Ю. Яновського та ін.

З німецької мови перекладав вірші Г. Гейне.

Поет високо цінував творчість Т. Шевченка, якому присвятив свої «Стихи о Шевченко». Тернистий життєвий і творчий шлях Кобзаря він змальовує через контрасти: «…и тройки с свадьбами легпели, // и ареспіантов // гнал конвой»; «встречались хати // и палати». А щоб піддати нищівній критиці імператора, М. Ушаков наділяє його сатиричною характеристикою, підносячи тим самим роль Шевченка в духовному й національному відродженні нації.

Перу М. Ушакова належить майже сорок перекладів поезій Т. Шевченка ро­сійською мовою, зокрема «Заповіту». Росіянин за походженням, М. Ушаков вважав Україну своєю батьківщиною. Так, у поезії («Я из Москви…») заявляв, що Київ для нього така ж батьківщина, як і Москва, до нього він прикипів душею. Він пе­реклав і вірш В. Сосюри «Любіть Україну» російською мовою.

Леонід Вишеславський (1914—2002) народився в м. Миколаєві. Його батько був інженером. Майбутній поет спершу вступає до Харківського електротехнічного інституту, згодом студіює біологію в Харківському університеті. У цей період відвідує літературну студію при Будинку літераторів ім. В. Еллана-Блакитного. 1936 р. Л. Вишеславський перевівся на літературний факультет Київського універ­ситету, після чого його життя уже назавжди було пов’язано з літературою.

Дебютував віршем «Ударная ночь» у харківському журналі «Красное слово» в 1931 р. Перша збірка віршів «Здравствуй, солнце» (1936) вийшла друком у Києві. Джерела творчої біографії Л. Вишеславського глибоко пов’язані з Україною, її людьми, культурою, поезією, природою. Не випадково великий і значний розділ вибраних творів названо «Песни с Днепра» (1951). Поет переклав російською тво­ри Т. Шевченка, І. Ф(танка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського. Він тонко відчу­вав українське слово, яке ввійшло в його життя через українську пісню.

Про це свідчить і вірш «Мова» («Подсолнух задремал. Вкусней запахла ма­та ») (1951). Леонід Вишеславський, оспівуючи красу української мови, народної пісні, широко використовує українську лексику («девчата», «Днепро», «мова»), фразеологізми («язьік Шевченка и Франка»). Для створення національного коло­риту автор уводить у вірш українські образи-символи: «подсолнух», «степь», «казачья сабля».

Українську тематику широко представлено у творчості Л. Вишеславського. Є в нього сонет «Косарал» (1955), присвячений Т. Шевченкові. У цьому творі поет стверджує, що його «голос правди так же свеж и нов, — // он долговечней рек и островов». У поезії «Черешня» (1956) ліричний герой зачарований спогадом із дитинства про старий сад. Справжнє літо приходить до нього з черешнями, від яких важко відірвати погляд:

Я же с них глаз не сводя, запрокинув голову, долго стою…

То заглянула сама Украйна в детскую душу мою.

Миколаївщина — це «зачарована Десна» Л. Вишеславського, у творчості якого гідне місце відведено рідному місту корабелів, природі (збірка «Николаевская кольїбель», 2000).

Борис Чичибабін (Полушин) (1923-1994) належить до шістдесятників. Наро­дився в м. Кременчуку, у родині офіцера. Основну частину життя провів у Хар­кові. Псевдонім Чичибабін узято на честь двоюрідного діда по материній лінії відомого хіміка, академіка Олексія Чичибабіна.

1940 р. Б. Чичибабін вступив на історичний факультет Харківського університету, проте навчання перервала війна: його було призвано в армію. 1945 р. вступив на філологічний факультет Харківського університету, але влітку 1946 р. його було заарештовано й засуджено на п’ять років «за антирадянську агітацію». Після повер­нення з таборів, Б. Чичибабін переважно пише громадянську лірику, особливе місце в якій відводить темі пригнічених народів СРСР: кримським татарам, євреям, «попранной вольности Прибалтики». Ці мотиви в нього переплітаються з любов’ю до Росії й російської мови, а також до України.

Вірш «С Украиной в крови я живу на земле Украиньї…» (1973) сповнено ніжності й водночас патріотичного пафосу. Зрілий поет усвідомлює, що історія України склалася б набагато мудріше й без пролиття крові, якби місто престоль­не було возведене не на похмурій півночі, а над вільним і щедрим Дніпром. Типовий патріотичний мотив — спогад про запах рідної землі — знайшов місце і тут: перед читачем виникають образи степової України — молочай, ро­машка, полин. Історія України для поета нерозривно пов’язана з Г. Сковородою й Т. Шевченком.

Нетривалим був життєвий і творчий шлях Леоніда Кисельова (1946-1968). Цей поет через страшну хворобу (рак крові) у двадцятидворічному віці пішов із Життя, про те встиг залишити по собі яскравий слід у поетичній антології України. Вірші Л. Кисельова українською мовою ви вивчали в сьомому класі.

Леонид Киселев родился в Киеве в семье русского писателя Владимира Киселева. Учился на факультете иностранных языков Киевского университета, увлекался зарубежной литературой. Начал писать стихи на русском языке в тринадцатилетнем возрасте. 1963 г. в московском журнале «Новый мир» увидела свет его сборник «Первьіе стихи». Стих «Цари» было принято неоднозначно: в Киеве он вызвал сенсацию, а в Москве — возмущение и протест, ведь в этом коротеньком сочинении десятиклассник Л. Киселев презирает царя Петра И, ссылаясь к тому же на Т. Шевченко:

Шевченко говорит, одностороннє, не Петр, а те голодние, босьіе отнесся нет, он правильно писал: В болоте основали Петроград. Це той первий, що розпинав, за долгую историю России — Нашу Україну, ни одного хорошего царя.

Сміливо, як для радянської дійсності! Проти київського школяра тоді висту­пив член-кореспондент Академії наук СРСР Д. Благай. Він стверджував, що і сам Петро І, і пам’ятник йому — святині, тому юному поетові не годиться проти них виступати. Після цього твори юнака перестали друкувати в російській періодиці.

За кілька місяців до смерті Леоніда, 12 квітня 1968 р., у газеті «Літературна Україна» з’являється добірка його поезій «Перші акорди» (з передмовою І. Драча), але вже українською. Чому він вирішив перейти з російської мови на українську? Поет тяжів серцем і думкою до України вже в перших своїх творах, писаних росій­ською. У поезії «Язьік не может сразу умереть…» митець стає на захист україн­ської мови, наголошуючи, що мову титульної нації України зневажено («язик заброшен»), за що «сеоей еиньї ничем не искупитпь нам». Як переконливий аргумент, що українською мовою можна писати високу поезію й передавати найтонші по­чуття, він згадує Тичину — «гениального позта».

Писати українською Леоніда заохочував батько. Ще в дитинстві він потрапив під вплив Т. Шевченка, пізніше шліфував поетичний хист у середовищі шістдесятни­ків І. Драча й М. Вінграновського, знав про трагічну долю тонкого лірика В. Симоненка, захоплювався творами Л. Костенко, В. Голобородька. У вірші Л. Кисельова «Я позабуду все обидві...» є такі рядки:

Я постою у края бездньї И вдруг пойму, сломясь в тоске,Что все на свете — только песня На украинском язьіке.

На запитання друзів: «А чому українською мовою?» — поет відповів: «А ось цього я не можу пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із за­собів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовиз­начаюся…»

От content

Ads Blocker Image Powered by Code Help Pro

Обнаружен блокировщик рекламы! Пожалуйста, обратите внимание на эту информацию.

We\'ve detected that you are using AdBlock or some other adblocking software which is preventing the page from fully loading.

У нас нет баннеров, флэшей, анимации, отвратительных звуков или всплывающих объявлений. Мы не реализовываем эти типы надоедливых объявлений! Нам нужны деньги для обслуживания сайта, и почти все они приходят от нашей интернет-рекламы.

Пожалуйста, добавьте tehnar.info к вашему белому списку блокирования объявлений или отключите программное обеспечение, блокирующее рекламу.

Powered By
100% Free SEO Tools - Tool Kits PRO